Сон-286

О, скільки вас, котрі бажають слави,
Палаючої полумям в віках,
Та у нащадків надто квола память,
Щоб всіх запамятать по іменах.

Мужчина у молочно-білій шляпі,
І зшитому святковому костюмі,
Навіщо ти мене відволікаєш,
Хапаючись за кволе серце в грудях.

Пронизливо заглядуєш у вічі,
І маниш білозубо-гіпнотично,
І блиском зірки з просторів космічних,
Нагадуєш про неземне величчя.

Чому так прагнеш - увійти у вічність,
І записати ймення на скрижалаях,
І душу свою шрамами калічиш,
Найменшої помарки не прощаючи.

Чом слави й визнання завжди замало -
І лиш стихає поголос  у пресі,
Як знову - розгоряються скандали -
Тримаючи на піку інтересу.

Чому - замало квітів і букетів,
Й розхристаних, захопливих обіймів,
Збираєш і несеш до постаментів -
І памятників сумно-елегійно.

Я скорена - я серед шанувальниць,
Твоєї нестихаючої слави,
Ти масами, як пилом, управляєш,
Й на повідку мільйон сердець тримаєш.

Запитую в людей, що проштовхнулись,
І ліктями прорвалися до сцени,
Хто ти такий, бо я, на жаль, забула
Імя, що вимага аплодисментів.

На мене дивляться - немов я впала з дуба,
Шельмуючи осудливо ганьбою,
Складаючи в імення товсті губи,
Й плюючи вслід - проблемам з головою.

Це найвеличніший з усіх великих,
Якому на планеті надто тісно.
Не зірка - галактичний першовибух,
Із міліонів фанатичних мізків.