Можливе з неможливим

ПРОСТИТИ Й ЗАБУТИ

Росте трава від сонця і дощу,
І, звісно, не від блискавки і грому.
Можливо я багато що прощу,
Та чи забуду – це вже невідомо.

Простити можна… Може й не усе,
Та з пам’яті ніщо не витікає,
Таке і час кудись не віднесе,
А й спогадом, мов човен, виринає.

Чомусь ніщо не йде у забуття…
Багато що хотілось би забути.
Тим митям не буває вороття,
Та спогади ніяк не оминути.

Із пам’яті не змити, мов пісок,
Немов вогнем, таке не спопелити…
До прощення хоч робиш певен крок,
Та біль ніяк це не дає зробити.

Можливо легше б стало на душі,
Якби могла простити і забути,
Якби ж до цього підібрать ключі,
І більш його ніколи не відчути.

Але, на жаль, в житті цьому не буть –
Образу й біль із пам’яті не стерти.
Напевно в цьому й криється вся суть,
Тому життя бува таке відверте.

24.11.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

             ***

Нам часто болю завдають
І біль цей слід в душі лишає.
Міцніші душі в нас стають,
Хоча болить душа й страждає.

Не йдуть образи в забуття,
А час від часу оживають,
Позбутися того сміття
Можуть лиш ті,що силу мають.

Так хочеться образу й біль
Із пам'яті своєї стерти,
Щоб у душі цвіла любов,
Щоби не дати їй померти.

Якщо любов в душі живе
То кращого не може бути.
В житті простити можна все
І постаратися забути.

24.11.2021 р.

©Стефанія Терпеливець,2021

   ЯК ПОЄДНАТИ?

Душа болить, душа страждає
Від болю, фальші і образ,
Цей біль її не покидає,
Про себе знать дає щораз.

Сильнішими образи роблять,
Та не під силу все простить,
Слова образливі ще й гноблять,
Й доводиться з цим болем жить.

Їх, мов сміття, не викидаєм,
В душі і пам’яті сидять,
І що робить із цим – не знаєм,
Й на це не можна не зважать.

Вони могутню силу мають,
Боротись з ними – це дарма,
Неначе цвяхи, виглядають…
Позбутись як цього ярма?

Дають про себе часто знати,
Спливають в пам’яті щораз,
Хоч намагаєшся прощати –
Відлуння йде болючих фраз.

Життя дає свої уроки,
Простити можна майже все,
До цього робиш певні кроки,
Та пам’ять біль чомусь несе.

То як простити і забути?
Як викинуть усе з душі?
Щоб відголосся те не чути,
Що множиться, як спориші.

Простить й забуть…Як поєднати?
Неначе в жорні все змолоть,
Щоб болю більш не відчувати,
І спогад щоб не зміг колоть.

24.11.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021