Згадав я поле, річку, очерет,
пилку, розїжджеену дорогу,
своє село Далекий Степ
і те дитинство босоноге.
Далекий Степ, південне сонце,
село вздовж річки, двадцять хат,
хатиину нашу, два віконця,
худих, засмагливих хлоп"ят.
Висунь широку, повноводну,
в якій на кінську волосінь
ловили в спеку й прохолоду
линів, бичків та карасів.
Низеньку школу початкову
той, незабутній перший клас,
і вчителя, ще молодого,
котрий навчав читати нас.
Я все згадав, згадав те поле,
макуху, сою, буряки
і, як з дорослими зрізали
в пшениці житні колоски.
Післявоєнні недостатки,
сухі, пожовклі деревця
в той час на все несли податки
на частки краяли серця.
( повний текст вірша в першому томі
" вибране " Анатолій Бойко.)
Ностальг1я
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2021
Свидетельство о публикации №121112400291
Свидетельство о публикации №121112400291
Рецензии