Сон-279

На параної, з відчуттям тривоги
Я замітаю всі свої сліди -
Бо в спину мені цілиться не погляд -
А снайпер, повз якого не пройти.

В шаленім місті я шукаю сховок -
Надійний і безпечний, наче бункер,
Де б не знайшов мене ні друг, ні ворог,
Стерши у памяті і назавжди забувши.

Нервовий й зібраний, на максимум уваги
Я розглядаю зовні перехожих,
Хто переносить в рюкзаку гранату -
І хто на терориста зовні схожий.

Ховаючись за плечі держиморди -
Я прораховую свій шлях на кілометр,
Де маю оминути перешкоди -
Й зайти у безкоштовний інтернет.

Біля метро застрибую в тролейбус,
Всупереч логіки й усіх стереотипів,
Із фільмів, де шпигун має відстрелюватись,
На тачці умикнувши від бандитів.

Але переполох - це завжди програш,
І зрив усіх таємних операцій.
Потрібно так зникати, щоб ні в кого
Не викликать підозр і конфронтації.

Підходжу до відкритого кіоску,
І вибираю - актуальні ЗМІ,
На звязкового поглядаю скоса -
Але він удає, ще не у грі.

Потуплює у землю куций погляд,
І опускає кепку нажче брів,
Й зникає за зачитаним Плей-боєм,
Віддавши на розтерзання бобрів.

Зникає, перш ніж я б узяв за барки,
Й підпер до стінки, наче під розстріл.
Кидає, як набридливу собаку
І місті між колодязів-дворів.

Тепер я ворог - і поза законом,
Утрапив поміж молот й наковальню.
Підставивши, мене свої ж знешкодять,
На раз, два, три - і снайперок стріляє.