Блідне сонце з кожним днем все більше,
вицвітає небо голубе,
щастя й горе ув одному вІрші,
що єднає світ мій і тебе.
Я змирилась, що життю байдуже,
як дається серцю день новИй...
хай і тіло, і душа недужі,
а життя наказує - живи!
Я й живу, радію з чОгось навіть,
передзим'я вчусь не помічать...
а коли очнеться світла пам'ять,-
у ікони з'явиться свіча
і заплаче віском за тобою
під слов'янський тихий "Отче наш"
аби серцю крихточку покОю,-
пам'ять, часом, іще той торгаш.
Передзим'я. Сіро і буденно.
Я змирилась,- долю не здолать.
Та частенько згадку сокровенну
серце визнає за благодать.
Я змирилась
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121112204385
Свидетельство о публикации №121112204385
Рецензии