Сон-271

За вікнами лунає перестрілка -
Там йде війна, невидима для зрячих,
Там ворог бє прицільно й надто мітко,
Щоб ухилитись, не зігравши в ящик.

Здається, що у місті розгорнулась,
Ледь призабута друга світова.
Мерці ожили - й як одни збагнули,
Що стали мясом, хоч скінчилась гра.

Діди в строях вернулися для бою -
І, цілячись у ворога - стріляли,
Хоч в автоматах не було патронів,
І ворог розчинявся  у тумані.

Але діди, уже давно померлі,
Не припиняли бій й вели війну,
Вони, потрапивши в горнило пекла,
Вривалися в реальність, як зі сну.

Їм важко живим дітям пояснити -
Хто в них стріляв, а хто зі спини вбив,
Чи це були нападники-фашисти,
А чи свої - що вірив їм й любив.

Їм важко пояснити - як без форми
Впізнати ворога, яких закрався в тил,
Й роками може жити для проформи,
Як давній, усім знаний старожил.

Їм важко пояснити - як стріляти,
У ціль, яка для ока невидима.
Що ворог за плечима жде, як спати
Вкладає мати доньку або сина.

Їм важко пояснити - де береться
Сміливість й героїчний дух в грудях -
Хто уночі стискає мязи серця,
І тіло, як у морський вузол, крутить.

Як ворог наражає на хвороби -
Розстрілює безпомічних й сліпих,
Як випиває по цистерні крові -
З беззахисних, але напівживих.

За вікнами - іде війна, та рідко
Хтось бачить її видимі масштаби.
І веселяться безтурботні діти -
Біля палатки військового штабу.