Сон-267

У місцевого хапуги,
Багача із девяностих,
Зопарк був, де папуги
Зустрічали матом гостей.

Звірі, загнані у клітку,
Виглядали з-поза грат.
Їм спекотно було влітку,
Й взимку холодно встократ.

З-за решіток у тварини -
Злякано ховався погляд,
Наче у тюрмі людина -
Нудилася у неволі.

По периметру квадрата,
Заходилася вовчиця,
З мудрим поглядом Сократа
Й злісним умислом злочинця.

В пруття терлися лисиці,
Хитрі й здатні до брехні,
Бо складали небилиці
У напівсерйозних ЗМІ.

Далі в клітці цвів і пахнув,
Підлий й одинокий скунс,
Він був наче піп-невдаха
У оточенні бабусь.

Розвели хвости павліни -
Й показали жар-пірїни,
Красені, що півкраїни -
Із концертами струїли.

Далі возсідав на місці,
Сам господар - пан ведмідь,
Наче посадовець в кріслі
По обході всіх угідь.

І маленькі мавпенята,
Ухопивши палець-соску,
Ссали - що не одійняти,
Просто так, сказавши - досить.

У малих горіли щоки,
Бо вони іще не знали -
Що не в джунглі лежибоки,
А у зоопарк попали.

Їм управо - десять кроків,
Вліво - більше на чотири,
І одна на всіх морока -
Як не звихнутись в квартирі.