Сходинками осені непрохано
Потихеньку йде уже зима.
Небо, затуманившись сполохано,
Землю, наче матір, обійма.
Дивиться на білий світ з тривогою,
На дерева в попільній імлі.
Далечінь, оточена знемогою,
Остигає, наче у золі.
Шепчеться гілля, немов готується
Спати аж до ранньої весни,
Од вітрів морозяних рятується,
Наче просить долю: "Пригорни!"
У вікно дивлюсь, мені так хочеться
Вірити у щастя без утрат...
А туман химерно так клубочеться,
За серпанком вже не видно ґрат...
Йде зима
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121111906048
Свидетельство о публикации №121111906048
Рецензии