Коли Сонце в зеніті таке низеньке
Жовтим чахликом світить на наш карниз
Я дивуюся вкотре,яка ж гарненька наша Ненька,
що котиться стрімко вниз.
Як та чіча в намисто вбрана, повновида, рум'яна фест
на ґринджолах заквітчаних заїжає в зиму
на озимі поля, на замерзлі ріки,
на чергові граблі, на черговий квест.
І вже віри немає, але є надія
і любов незгасима така золота.
Віє вітер, чомусь, південний,
а на сході солені стовпи-хрести.
Пророкування
© Copyright: Валео Лученко, 2021
Свидетельство о публикации №121111708272
Свидетельство о публикации №121111708272
Рецензии
Вони скрізь ці стовпи.
Та й хай згинуть нашi вороженьки!
Доброго року, Тино!
Евгений Рыбаченко 07.01.2022 07:22 • Заявить о нарушении
Та й хай згинуть нашi вороженьки!
Доброго року, Тино!
Евгений Рыбаченко 07.01.2022 07:22 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.