Алерг я-7

На стіні старий годинник
Міряє роки в хвилинах.
І нагадує людині
Про кінечність часоплину.

Слід людині поспішити -
З філософським запитанням,
Як їй слід життя прожити,
Щоб не було нарікання.

Слід завчасно зрозуміти,
Що знаходишся в системі,
Що по колу сателітом -
Крутишся на ойкумені.

Школа, інститут, робота -
Виганяють мишку з нірки,
Щоб вона аж до блювоти -
Їла бублики до дірки.

От людина йде на ризик,
Закидаючи навчання -
Як філософ-метафізик -
Себе дурить сподіванням.

Не виходить на роботу -
Даючи відпір системі -
Чинить внутрішній їй спротив,
Живучи життям окремим.

І одна на міліони -
Роботів й живих мерців -
Бачить всіх як на долоні,
Не йдучи наманівці.

Їй співці співають в спину,
Захлинувшись під гітару,
Як залишитись людиною -
Не узявши гонорару.

Їй політики - в промовах
Обіцяють газ в морози.
Бо в державних установах -
Не зарплата - чисті сльози.

Їй торовці - залишають -
У коробках свіжу гниль,
Наче рідну, утішають -
Продаючи їй утиль.

В магазинах - їй за скидку
Продають весь некондит,
Бо самим вживати - гидко,
Псуючи свій апетит.

Чародії зводять з світу
Півсімї її по черзі -
Щоб не було їй де дітись -
Наче Ною на ковчезі.

Їй кидають докір в спину -
Любі й щирі односельці,
Сардонічні жарти й кпини -
Щоб попасти в саме серце.

А заможні спеціально
У журналах на світлинах,
Їдять надто сексуально,
Що й бомжі пускають слину.

Навіть діти - наче з пекла,
Камінь кидають навздогін,
Щоб не мучилась нестерпно -
Й протягнула швидше ноги.

Та живе людина вперто,
Як одна на всій планеті.
Не повісилась, не вмерла,
Не обїлася таблеток.

Що робить - ніхто не знає,
Із одною на мільйон,
Та в піснях співці співають -
Що їм треба легіон.