Немае такоi людини на свiтi

Немає такої людини на світі,
Яка б не робила в житті помилок.
І тих, хто на злеті, і тих, хто в зеніті,
І тих, хто зібрався уже до зірок.

Та, власне, такого не варто жахатись,
Поваги той гідний лише, що якраз
Не звик за чужою спиною ховатись,
І пиху свою виставлять напоказ.

І гідний поваги, хто саме уміє
Сказати "пробач", чи визнать вину,
Хто успіху іншого щиро радіє,
Й не вдушиться заздрістю в гіркоті полину.

Мовчати! Так! Це треба навчитись уміти.
Мовчати! Та так, щоб тебе зрозумів апонент.
Та вчитись цьому ще треба й хотіти,
Бо ж рветься на волю отой "аргумент".

У Бога на кожного з нас є програма.
І те що в сусіда - то не твоє!
(Бо це з покон віку! Бо це ще з Адама).
Йому є його. А ти маєш своє.

Сходинка сходинку наздоганяє.
Дорога - то маслом, а то бурелом.
Неначе на міцність перевіряє -
Чи з гідністю вийдеш, чи напічканий злом.

Людина є те, що в ній щедро налито:
Чи заздрість і злість, чи любов і тепло.
Багато й не треба щоб зрозуміти,
Налито по вінця в ній зло, чи добро.

Ми різні, це правда! Та ми є люди!
Нам притаманні любов і добро.
І Бог нас усіх по-своєму любить,
І кожному дАне свОє тавро.

Отож, і помИлки, ЩО ми робили,
Це школа життя! Так! Це Є школа життя!
І ті всі уроки, що ми прожИли,
Нам дАні були, щоб ми не зганьбились,
Щоб людяність свОю не розгубили,
Щоб сАмі добріли, і діток навчили
Щоб батьків поважали й Батьківщину любили.
Бо це є найвищі святі почуття!

Немає такої людини на світі,
Яка б не робила в житті помилок.
І тих, хто , на злеті, і тих, хто в зеніті,
І тих, хто зібрався уже до зірок.