У пол -15

Ой, дайте мені в руки лопату,
Я піду в город серед поля,
Й стану чорну землю копати -
І в ямки садити картоплю.
Ніколи у себе спитати,
Чом я картоляне насіння -
Мушу у могили сховати -
Щоб зросло нове покоління.
Я на заступ ступлю ногою -
І вжену по плечі у землю -
Щоб не сперечався зі мною -
І чинив безумство недремно.
В кожній ямці я похороню -
Синьоглазку та Біларосу,
Й хто мене впійма серед поля,
Хто зупинить, сказавши - досить.
Вже нога втомилась копати,
Й руки в мозолях - затверділи,
Та нема куди відступати -
Як почав - слід звершити діло.
Два мішки, чотири на плечах -
Донесу - згори і під гору,
Тихо сутеніє  і вечір
Підступає тихо, з докором.
Чом за день не встиг посадити,
Не скінчив почату роботу.
За крадіжку злісних бандитів,
За убивство чи за наркотики.

Ой, лопата в руках заскрипіла,
Бо за справу узявся хазяїн,
Що саджати картопельку вміє,
І ями щораз більші копає.
Ой, лопата в руках застогнала,
Ледь не тріснув старезний держак,
І рядки під шнурок підрівнялись,
Бо господаря бісить бардак.
Ой, лопата в руках засвистіла, -
І грудки розбилися в порох,
Нема справи, як немає тіла,
Й нема воєн, коли мертвий ворог.

Ой, дайте мені в руки лопату,
Я піду в город серед поля,
Й стану чорну землю копати -
Із ямок виймати картоплю.
А картопля, наче підсвинки,
Лізе з-під землі, не спинити,
З рилом і широкими спинами -
З гострими, як лезо, копитами.
Де була одна картоплина -
Там з землі вилазить десяток,
Вічками моргають сліпими -
І кричать, немов поросята.
Глупа бульба падала мертва,
Навесні в глибокі могили -
А на осінь вилізла з пекла,
Й закричала в тисячній силі.
Тонни молодої картоплі
Не влізають в засіки льоху,
Вона пахне вітром із поля,
В переломноспину епоху.
Скільки її в засіках треба -
Залежалась - під крутосхилом,
Затхла і німа атмосфера -
Цвілістю воняє та гниллю.
Ще жива - пускає росточки -
Вісточки новим покоління.
Аби ті змогли на горбочку
Прорости весною із тління.