У пол -14

Посадила господиня -
Та й дрібненькую квасолю,
Щоб худчіше розварилась,
Аби діток звать до столу.
А квасоля - знай сміється,
Дрібнозубо та рівненько,
Трохи солі, трохи перцю -
І зїдається швиденько.

- Ой, звала матуся синочка,
До столу, аби пообідав,
А інших дітей звать не хоче,
Вони ж бо сусідські, не рідні.
А діти у рот заглядають,
Їм хочеться лакомок також,
Та з їжі - лиш хліба окраєць,
І ложка вчорашньої каші.

Посадила господиня -
Та й квасолю до борщу,
У стручках спина до спини -
Та чекала до часу.
Кинула хазяйка кістку
Й жменю білої квасолі -
І зажарку багрянисту -
Щоб червоний вийшов колір.

- Ой, звала матуся синочка,
До столу - на борщ без сметани,
Але він у бій серед ночі -
Пішов за своїм отаманом.
Червоно лилася кровиця,
На революційнім повстанні,
Щоб більше не було різниці -
Який борщ - з чи без сметани.

Посадила господиня -
Та й квасолю - довгі вуса,
Щоб було бобів доволі -
І живіт нарешті луснув.
Від квасолі - із грибами
Завжди сито в животі,
Правда, горе із штанами,
Що порвались на матні.

- Ой, звала матуся синочка,
Стушивши квасолю в грибами,
Але син простоти не хоче -
А хоче ікри, як у пана.
Шикарне життя його манить -
Й спішить до нуля розорить -
Лишилася пенсія в мами
Й квасоля, що в штанях пердить.