У пол -13

Посадила господиня -
У грядках посеред поля
Не гарбузи і не дині,
А два кущики квасолі.

При квасолі - два будинки,
Розрослися ненароком,
До дверей вели сходинки
З левами через два кроки.
Сам будинок був, як з казки,
Наче замок королівський,
В ньому дорогому панству -
Не було у стінах тісно.
Два ряди колон і арки
Підпирали другий поверх,
Кучеряві білі хмарки
Зачіплялися за комин.
Біля дому зеленіли -
Сортові газонні трави,
І водичка струменіла,
На доріжку і на гравій.
Поміж туями й самшитом,
У дворі дзюрчав фонтан,
В ньому небо із блакиттю
Відбивалось, як в екран.
На два метри огорожа
Височіла із бетону,
Щоб часом бандитська рожа -
Не знайшла в паркані ходу.
Скрізь цікаві вічка камер,
Заглядались на чужинців,
Щоб, бува, чого не вкрали,
Чи підкинули гостинця.

Посадила господиня -
В полі два кущі квасолі,
Щоб домашні та гостина
Заглядались поневолі.

Гості охають - на замок,
Відкриваючи роти,
І на згини дивних арок,
Що прогнулись з висоти.
На колони, що як військо
Оточили звідусіль,
Дім, якому ніде дітись -
Від родинних свят й весіль.
На басейн у вісім метрів,
Із водичкою, як скло,
Що приємна, ледве тепла,
Манить, мружачись в вікно.
На кущі троянд, що раптом
Розгубили пелюстки,
На фонтан, в котрім русалка,
Виринула із води.
На ведмедів, що ютяться,
У вольєрах та клітках,
Крокодилів, панд і зайців,
Псів голодних на цепах.
Гості охають - без міри,
Й чують, як їх душить жаба,
Що нема багатству міри -
Нагребла мохната лапа.
І якби не вічка камер -
То давно б - собі в кишені
Щоб коштовне увірвали,
Ухвативши повні жмені.

Ой, журилась госопдиня,
Що важка у неї доля -
Ніц не бачать, як вродила -
Фіолетова квасоля.