Сон-259

Авторитет й значимість науковців
Нічим не похитнути, наче камінь.
Їхні думки, немов по гучномовцю
Транслюються як проповідь у храмі.

Бо людям важко тому заперечить,
Чого вони не зрозуміють й з часом,
Простіше вірить - у слова предтечі,
Немов стовпи, життя дороговкази.

Бо людям важко - істину розпутать,
В заплутаних в вузли словах-клубках,
І надто важко головне збагнути,
Коли все має смисл для дурака.

Як не повірить у думки залізні,
В упевненість відкритого чола,
Де мозку надто душно і затісно,
Коли болить, мов в тисках, голова.

Бо думка - у великих науковців,
Немов літак здіймається у вись,
У прагненні зєднатися із сонцем -
Летить крізь гравітацію кудись.

Я часто задивлялась на польоти,
На височінь прокладених маршрутів,
Й таємно готувалася до зльоту,
Щоб всесвіт голим розумом збагнути.

Але мій літачок попав у скроню
І закрутившись по спіралі, впав,
Я не змогла осмислити безодню,
Яка відкрилась знизу, з літака.

Лиш стала посміховиськом у спробі
Злетіти і підняти думку ввись,
Мене спинили, наче річ-не-в-собі,
Кричучи услід дурнику - проснись.

Мій мозок надто куций, щоб літати,
Рівняючись в польтах - в висоті,
Я лиш спостерігаю винувато
І вірю в достовірність відкриттів.

Мій мозок не упевнений в думці,
В реальності здійсненних відкриттів,
Бо він належить справжньому безумцю,
Який з палати-черепушки втік.