Лiна Костенко - Цавет танем! - перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Цавет танем!":

       Цавет танем!   

 Сильве Капутикян

Сгорели их селения, и мулы их пропали.
Бредут, бредут изгнанники. Пожитки все — в мешке.
А для того, чтоб дети язык не забывали,
армянки пишут буквы руками на песке.

А ветер, ветер, ветер!
                Какой же он палящий!
Обугленные лица сечёт, сечёт, сечёт!
Лишь только на песке ты
                напишешь слово вязью —
его, без корня, ветер покатит, унесёт.

И где-то там в пустыне съедят его верблюды.
Забудут его дети, как позабыли смех.
Бредут, бредут изгнанники...
                бредут куда-то люди.
Ни крыши, ни убежища, — букварь им на уме!

Все храмы их сгорели. Мужчины их убиты.
Колокола их утонули в озере Севан.
И как же дальше жить им? На том кровопролитии
взамен луны на небе — турецкий ятаган.

А ветер, ветер, ветер!
                Как дёргает тот ветер!..
Куда ещё изгнанников беда их заведёт?
Писать им буквы негде.
                Писать им буквы нечем.
Писать им буквы некогда.
                Дорога вдаль зовёт.

И только на привале, в те редкие минуты,
пока армянки в тачки свои не запряглись,
выводят, словно стебли, они родные буквы,
слезами поливают, чтоб только принялись,

в песках пустили корень, чтоб выросли, окрепли.
Бредут, бредут изгнанники...
                Что ждёт их вдалеке?
А всюду по пустыне
                букв тоненькие стебли,
как травы, прорастают в безжалостном песке.

В слова легенд и песен те буквы прорастают,
звучат далёким эхом в звенящей тишине.
"Цавет танем!" —  армяне так говорят, прощаясь.
Беру себе я боль твою.
                Печаль твоя во мне.

Эмма Иванова.
10.11.2021г.

================================

           Оригінал:
         Цавет танем!
        Ліна Костенко

 Сільві Капутікян

Згоріли їхні селища, пропали їхні мули.
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку.
Щоб мову свою рідну їх діти не забули,
їм літери виводять вірменки на піску.

А вітер, вітер, вітер!..
Який палючий вітер!..
Обвуглені обличчя січе, січе, січе!..
Лиш виведеш те слово із тої в'язі літер,
а слово ж без коріння, покотиться, втече.

І десь, в якійсь пустелі, з'їдять його верблюди.
Забудуть його діти, і виростуть німі.
Бредуть, бредуть вигнанці...
бредуть бездомні люди.
Ні даху ж, ні притулку, — буквар їм на умі!

Згоріли їхні храми. Мужчини їхні вбиті.
Втонули їхні дзвони у озері Севан.
О, як їм далі жити? На тім кровопролитті
не місяць в небі сходить — турецький ятаган.

А вітер, вітер, вітер!..
Як шарпає той вітер!..
Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе?
Нема коли писати отих маленьких літер.
Немає чим писати. Нема писати де.

І тільки на привалі, в ті рідкісні хвилини,
коли ще в свої тачки жінки не запряглись,
ті буковки вірменські виводять, як стеблини,
і слізьми поливають, аби лиш прийнялись.

В пісках пустили корінь — а вітер, вітер, вітер!..
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку!..
А скрізь по всій пустелі
тоненькі стебла літер,
як трави, проростають в палючому піску.

Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена.
А букви проростають в легенди і пісні.
"Цавет танем!" — як кажуть, прощаючись, вірмени.
Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.
----------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5746