Лiна Костенко - Хутiр вишневий -перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Хутір вишневий":

          Хутор Вишнёвый

 В.Ц.
Там, за порогами, в степях,
где земли щедры и раздольны,
где видишь гнёзда на столбах -
там аисты гнездятся вольно,

что б ни упало — проросло,
пути — как рокот на бандуре,
где чернозём при чёрной буре
по ветру тоннами несло, —

Вишнёвый Хутор...
                Ни души.
А где ж те вишни,
                где же вишни?!
И петухов совсем не слышно
нигде в предутренней тиши.

Один залётный самосев —
и тот весь сизый и лиловый.
И только в памяти твоей
тот хутор все ещё Вишнёвый,

весь утопающий в садах,
по горизонт стоит пшеница,
и коль захочется напиться ­—
в колодце есть всегда вода...

Вот то, что звалось Диким Полем —
по грудь разросся деревей.
А мать свой огород всё полет,
всё  полет в памяти твоей.

Земля тут стала жесткой, твёрдой.
такой не знал ты никогда,
давно сгорели огороды,
и в речке высохла вода.

Солончаки всё обступили.
На пашне — урожай камней.
Колодцы — мёртвые, пустые,
и только соль лежит на дне.

Земля — как панцирь черепахи,
её не смыть теперь грозе.
В степях Вишнёвый Хутор плачет,
сплошная соль в его слезе...

А домик ваш стоит пока,
забиты накрест окна, двери.
И хоть пройдут года, века —
земля привыкнуть не сумеет,

что конь в степи уж не заржёт,
что нет той вербы, тех полей,
где мёртвый хутор стережёт
могилу матери твоей...

Эмма Иванова.
10.11.2021г.

================================

         Оригінал:
      Хутір вишневий
       Ліна Костенко

 В.Ц.

Там, за порогами, в степах,
де землі щедрі і розлогі,
сидять лелеки на стовпах
і ріллі дихають вологі,

там що не впало — проросло,
шляхи — як рокіт на бандурі,
там як зривались чорні бурі —
чорнозем тоннами несло, —

Вишневий Хутір... Ні душі.
А де ж ті вишні, де ті вишні?
І де ті сни давнеколишні?
Нема вже й стежки до соші.

Якийсь зальотний самосій —
і той аж сизий, аж смушевий.
Лише у пам'яті твоїй
той хутір все іще Вишневий.

Цвітуть іще ті вишняки,
за обрій стелиться пшениця,
і йде у школу навпрошки
маленький хлопчик пішаниця.

А Дике Поле, Дике Поле! —
по груди коням деревій.
А мати свій городець поле, —
все ще у пам'яті твоїй.

А мати поле, мати поле.
Земля тужавіє, тверда.
Згорів город, і жито кволе,
і в річці висохла вода.

Все обступили солонці.
Рілля вродила камінцями.
Стоять порожні криниці,
береться сіль до самих цямрин.

Земля — як панцир черепах,
лежить, не змита і грозою.
Вишневий Хутір у степах
немов пропечений сльозою.

А ваша хата ще стоїть,
забиті навхрест ваші вікна.
Землі хоч тисячу століть —
вона не втішиться, не звикне,

що кінь в степу не заірже,
що вже нема верби тієї,
де мертвий хутір стереже
могилу матері твоєї...
----------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=574