Сон-256

Я у редакції газети граю в правду,
У скутість фраз й багатозначність слів,
Стою за неї, як на барикадах,
Й водночас підставляю під обстріл.

Я граю у відкритість і мовчання,
У смислову нагруженість пустот,
Складаю тексти не для прочитання,
Для розуміння помилок-глупот.

Текст - знає правду, як би не старався,
Й не вичищав навмисні й скриті хиби,
У ньому - лиховісно прослизають,
Пропущені помарки - на погибель.

Текст бачить скриті сенси сліпотою,
Текст чує дивні звуки - як глухий,
І щоб хто не казав, і що не скоїв -
Текст проявляє основний мотив.

У тексті - краще сильно промовчати,
Ніж видати нагора тихий звук,
Промовисті, як серця стук, трикапки,
Дають можливість перевести дух.

Й невинний - буде виправданий в тексті,
А винний понесе за злочин кару,
Хоча по смислу - навпаки складеться,
Й здаватиметься, що немає правди.

Я тільки вчуся гратися словами -
Й не виправляти помилки - до дірок,
Опущу очі, - з усіма буває,
І зроблю вигляд, що не маю діла.

Хоча насправді бачила - й змовчала,
Щоб помилка зіяла серед текту -
Й перевертала смислову недбалість,
На протилежну - з клоунським підтекстом.

Я вчусь мовчанню - і проходжу мимо,
І вчуся говорінню - без обмежень,
Що сиплеться словами пустотливо,
Без зваги на безпеку й обережність.

Я вчусь включати дурника - в серйозних,
Й невідворотньо сказаних словах,
Я вчуся вибачатись у поклонах -
За збіги, що віщують смерть і крах.

Я вчуся - і не знаю, чи осягну,
Премудрість, про яку мовчить знання.
Я знову пишу текст - і в ньому прагну
Відкрити потаємне пізнання.