Сон-254

Кому потрібні вірші, якщо свято -
Прийшло у дім, аж стіл перекосило,
Коли прекрасні гості винувато -
Ковтають, дивлячись на їжу, слину.

Їм не до звуків, складених у рими,
Їм не до смислів, схованих між строк,
Їм би побільше - смаженої риби,
І чимжирніш попався окорок.

Але поет не відчуває граней,
Поміж духовним та матеріальним,
Читає вірші - довгі й невербальні -
Як, щука, фарширована грибами.

А гостям - не до тонкощів натури,
Ніхто не зміг дотерпіти до крапки.
Залоскотали запахом гриль-кури,
Поки поет, немов когут, кудахтав.

Тож руки повитягували вилки -
І потягнулись за шматочком мяса,
Жували скули кусень без упинку
І капав жир - напружено і масно.

Зачавкали салати майонезом,
У кутиках губ зжовуючи піну.
Забрязкала і загула трапеза -
З сльозами від кореневища хріну.

Але поет продовжував читання,
Надіючись, що впереміш з їдою -
Найтонше й найвиразніше сприймання,
Проступить разом з слино-полудою.

Та чавкання чим далі, тим жвавіше,
А страви - більше гарячі і смачніші,
Й розмови між гостями все гучніші,
Розмішені із вінегрет-віршами.

Гримлять ложки, і сьорбає підлива,
В зубах битки застрягли та котлети,
Штани уже розстібують мужчини -
Й жінки лишають губи на серветках.

Поет лишень - закінчував читання,
Й кістки від ніжок - були йому свідки,
А гості залишили стіл - й негайно,
Прощались, залишивши недоїдки.