Сон-252

Включаю стрім, тривалістю в життя,
Із світом розділяючи хвилини,
Транслюю кожен вдох й серцебиття
У відеопотоці безупиннім.

Я позначила смислом кожен рух,
І кожен погляд - з каплею чорнила,
От-от і упаде - і піде в друк,
Біль розтиражувавши у новинах.

Як аплікацію, розрізавши на кадри,
Я відео покраяла на скріни -
І розсилаю з написом в квадратах,
Хоча вони нікому не потрібні.

Я не пишу для відеосюжетів,
Сценарій, як в новому кінофільмі,
Знімаючи потоком без бюджету,
Усе, чим я живу і чим радію.

В мене немає часу навіть грати,
Для відео утілившись у ролі,
Я прагну всю підряд себе відзняти,
Без фальші, у буденнім ореолі.

Усмішка - із мільйонів однотипних,
Все ж не така, що окриляла вчора,
За день вона постаріти устигла,
І розгубилась, як у морі човен.

А завтра - вона знову в ейфорії,
Запурхає дитинним срібним сміхом,
І наче сонце, землю обігріє,
На тридцять й дві беззубі чорні дірки.

А через день від усмішки ні сліду -
Натомість ляже напівмертва тінь,
Й обличчя, як від краплі ціоніду,
Сховається в задумливу глибінь.

І кожен день - новим автопортретом
Малюється у відео без гриму,
Та нікому слідити за сюжетом,
Щоденним фуете від балерини.

В постійнім стрімі - не стачає часу,
Аби переглядати, наче спогад,
Себе - і розчиняється прекрасне
У памяті, яку ніхто не ловить.