Помережено сивим дороги
На безкрайніх просторах Життя…
Страх гіркий, захололі тривоги
Виринають на світ з небуття…
Морок грає у Темне і Світле,
Розділяє на Добре і Зле,
Навертає майстерно до зіткнень
Те, що хлібом насущним живе…
Кров пульсує стражденно минулим,
Заморочує серцебиттям…
Б’ють у скроні думки безпритульні
Й сходять в тілі старечим виттям…
Прокидайтеся, Люди! Ген Сонце
Обдаровує Світлом й Теплом…
Щастям міниться Небо бездонне…
Прокидайтеся, Люди, в Любов…
04.11.2021
Помережено сивим дороги
© Copyright: Катерина Жебровська, 2021
Свидетельство о публикации №121110702777
Свидетельство о публикации №121110702777
Рецензии
