Сон-251

У школі часом поміж педагогів
Стрічаються достоту справжні язви.
Вони створити можуть, наче боги,
Людину легким доторком указки.

Для них немає ні складних випадків,
Ні особистих в розвитку шляхів,
Вони заставить можуть навіть мавпу
Читати книжку в тіні лопухів.

Найважливіший принцип у методі,
Який вони сповідують безжально -
Ніколи учню не казати годі -
Підтримуючи настрої змагальні.

Ніколи не хвалити в перемогах,
А завжди повторяти - можеш більше,
Аби дитина, мишою у колі
Крутилася все швидше та жвавіше.

Ніколи на камінному обличчі
Не проявляти відтінки емоцій,
І поглядом розмірено-критичним
Пришпорювати далі переможців.

Аби вдихнувши кисень з переляку,
Дитина все життя у перегонах, -
Змагалася з собою і зі страхом,
Що не досягне бажаного трону.

А вчительці - байдуже, чи одному
Закручувати гайки аж до сліз,
Чи сотням й тисячам подібних клонів,
Придумати програму і девіз.

І нова особистість з методичок,
Проросши новим тілом і життями -
З блідим і сіро-мишачим обличчям,
Віддана на поталу швидкостям.

Біжить, все оглядаючись на школу,
На вчительки суровий, строгий вид,
Не відчуваючи із часом ані втоми,
Ані жалю, хоч біг давно набрид.

Її язик - нікому не спинити,
Її думки - як квантова реальність,
Вона готова, наче пес, служити -
Відмінно, чемно та відповідально.

І догоджати - навіть підсвідомо,
Гранітному обличчю - на плиті,
Щоб за чергову вкотре перемогу
Отримать похвалу хоч раз в житті.

А як траплялись помилки в процесі,
То швидше - винятковість, ніж закони.
І представляють менше інтересу,
Ніж в піраміду складені мільйони.