Не забудьте!

           Колишнім родичам і односельчанам, однокласникам і однокурсникам,
           сусідам і учням, землякам і знайомим – усім, хто в мене стріляє.

Я не буду отут про «тітку»,
Про «племінників» гідних – вбивць.
Бо про це вже сказано стільки –
Що й глухий би з стида втопивсь!
Хто побіг, аж ляскИ утроїв –
Серед рокоту ваших «Слав!».
Ви тепер уже всі -- «герої»! --
А не тільки той, хто послав!
І не буду про школу соло --
Аж до неба, мов прапори.
Як учительку бить не сором –
То про віщо і з ким говорить?
Не забудьте! Прегарним ранком,
Набираючи «Надьці.соm»:
Я -- стріляла! З підвала – танком,
А з дивана – іще й горшком!
Вже не хочу – що буде завтра
І кому і що зійде з рук.
Ось, привіт вам – останні залпи
Від сухариків: пук-пук-пук!
Не зуміла -- сховати в схрони,
Натягнувши пусті штани.
Все! Закінчились макарони –
«Компенсація» від війни!
І коли з металевим воєм
Знов сипнете своїм дощем –
Не забудьте! За місяць – троє
В нас померло. А скільки – ще?
І коли з-під вогнів кипучих
Вас молила – щокожний день! –
Не як родичів, не як учнів –
А як просто – нормальних людей! –
Не забудьте! Зі страмом предків
В ноутбуці читаючи «стих»:
В цій кімнатці жила поетка –
Що писала для вас, глухих!
                04.11.2021