Темінь така, що хоч виколи очі,
до ліхтаря ще довгенько іти.
Літній мій вік до пригод неохочий,
чАдіють спалені вчора мости.
Ось і ліхтар. Біля сАмого дому.
Скрипнула хвіртка і двері затим.
Я на порозі залИшила втому
й згарищ задушливий дим.
І ні думОк, ні картання, ні щему,-
спокій вселенський у сердце ввійшов.
Рішення нині якоїсь проблеми
зводиться до беззмістовних розмов.
І світлячка ні одного довкола,
птахом сполоханим гУкає ніч.
Я не лякаюсь. Я прОщена болем
на перехресті хвороб-протиріч.
Прощена болем
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121110404579
Свидетельство о публикации №121110404579
Рецензии