БОкС-60

В щоденній битві між живими й мертвими,
Розгнузданості з ржавими цепами
Впокорених, німих рабів галерних,
Які гримлять у внуків над вухами.

У битві між ілюзією волі -
Що дана без ремарки про розплату,
З ілюзією рабської покори,
Підкріпленою дулом автомата.

У битві між невіглаством й мовчанням,
Яке таїть приховані нюанси,
Тих правил, за якими покарання -
Ламає сліпу впевненість й відважність.

У битві внуків, випищених змалку,
Розбещених грошима й вседозвіллям,
Із всміхненим, без іскорки лукавства,
Померлим і забутим поколінням.

У битві, про яку живі не знають,
Й не можуть навіть в думці уявити,
А мертві без пояснення ламають
Хребти, не даючи спокійно жити.

У битві, до якої своїх внуків,
Ніхто з покійників в житті не готував,
Але підняв, немов каратель, руку,
Із докором за те, що сам не дав.

У битві - самозречення і зради -
І скинутих із плеч святих хрестів,
Мерці спішать, щоб внуків покарати,
На війни прирікаючи сліпців.

Штовхають в бій - не даючи ні шансу,
Ні капельки святого розуміння -
Що внуки стали для мерців баластом, -
І заслужили кулі - не реміння.

Усміхнені, із добрими очима -
Мерці приємно дивляться з світлин,
Хто б міг подумать, що із домовини -
Зрікаються від власних пуповин.

І, скинувши із легкістю провину,
Примноживши пекельний злісний гул,
Плюють своїм нащадкам прямо в спину,
Стріляючи у внуків упритул.