Сон-249

Почасти в християнському смиренні
Приховані відтінки, ледь помітні
У погляді змагальність у спасенні
Поміж дорослими, хоча по суті - дітьми.

У церкві зирять очі в перестрілках,
Хто скільки свічок прикупив для Бога,
Хто присмирився в гордощах настільки,
Що став поміж ображених та вбогих.

Хіба є межі у людськім смиренні?
Для справжніх боголюбів-християн
Найбільш смиренний, хто стоїть щоденно
Навколішках у храмі між мирян.

Та ні ж бо - про смирення і не чули
Ті, хто напоказ прославляють віру.
Найбільш смиренний, хто найшов притулок
В печері, відєднавшись від ефіру.

Хоча, що значить - відректись у схимі
Від людськості, й буденного життя,
І стати до розмови зі святими,
Сховавши свою душу в укриття.

Це не у порівнянні зі смиренням,
Людини, що відчула себе Богом,
Й за неміччю та хрестиком з єлею,
Ховається, прикинувшись убогим.

Бо хрест, із розіпятим Божим сином, -
Говорить лиш про міру нетерпіння,
Простих людей до тих, хто має силу -
І демонструє хист свій чудодійний.

Тому смирення - наче маскування,
Приховування власної природи -
Відволікає натовп від цькування
Від помсти властьімущих ляльководів.

Адже у власній тіні капюшона -
Без зайвих спорів на порожнім місці,
Простіше прослизнути між законом
Та істиною, наче в закулісся.

Адже якщо Бог тихий та смиренний,
І в нього доля - скромна та проста,
Його не розіпнуть немилосердно,
Як розіпнули натовпом Христа.