Лiна Костенко-Староi казки пiсня лебедина-на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Старої казки пісня лебедина...":

Из старой сказки песня лебединая,
нет-нет, а вдруг возьмёт и запечёт.
Шёл человек, вокруг неслись машины,
а он шарманку нёс через плечо.

Мосты гудели, гнали автострады
машин потоки, грохота полны.
Просили клёны дать им Христа ради
в ладони дня хоть горстку тишины.

Вот так всегда - и утром спозаранку,
и вечером, и днём - гремит вот так.
А он всё шёл, крутя свою шарманку,
насвистывая что-то ритму в такт.

С гравюры старой, с выцветшей картинки
нелепый в наши дни анахронизм.
Когда-то её звали "катеринка",
сентиментальный этот механизм.

Шарманщик, покрути ещё немного!
У нас ещё и звёзды есть, и клён.
Большие уши нынешней эпохи
пусть хоть чуть-чуть побудут без антенн!

Ты кто, старик? Из сказки ль позабытой
сюда к нам совершил ты свой визит?
А может, ты обычный реквизитор,
идёшь на склад, чтоб сдать свой реквизит?

А все вокруг - уже чуть-чуть поэты,
улыбки у людей коснулись уст...
И вечер сыпал звонкие монеты
шарманщику в потрёпанный картуз...

Эмма Иванова.
12.10.2021г.

================================

           Оригінал:
    Старої казки пісня лебедина...
        Ліна Костенко

Старої казки пісня лебедина,
нема-нема, а раптом запече.
Ішла людина, просто йшла людина,
закинувши шарманку за плече.

Гули мости, двигтіли автостради,
машини мчали наче навмання.
І явори просили христа ради
хоч жменьку тиші у долоні дня.

І так щодня, щовечора, щоранку,
так щодуші! — мигтить у всі кінці.
А він ішов, насвистував. Шарманку
підтягував щораз на ремінці.

Стара гравюра, вицвіла картинка,
зворушливий чудний анахронізм.
Колись вона ще звалась "катеринка", —
з якої казки він її приніс?

Крути шарманку, пожалій нас трохи.
У нас ще є і зорі он, і клен.
Великі вуха нашої епохи
нехай хоч мить побудуть без антен!

В його волоссі заблудився вітер.
Фонтаном бив асфальт, як риба-кит.
То, може, був звичайний реквізитор
і йшов на склад здавати реквізит.

А всі були вже трішечки поети,
і розпливались посмішки до вух,
І вечір сипав золоті монети
в його потертий сірий капелюх...
----------------  Ліна Костенко