Сон-245

Це не жінка - це справжня тигриця,
Будь-кого роздере на шматки,
Їй у вічі не варто дивитися -
Там зображені череп й кістки.

Золоті та наточені ікла -
Не лишають для жертви ні шансу,
Чи дорослого гризти чи діток?
Все залежить від резонансу.

А смугаста й доглянута шкіра,
Лиш лисніє, немов уніформа,
Киця лащиться і на довірі,
Пробирається ближче до горла.

Ухопила за голову жертву -
Й проковтнула цілком, як у голод,
Ані жалості, ні милосердя,
Ані совісті прикрих докорів.

У елітних її екскрементах
Ворушилось дитяче тільце.
Що вернулося начебто з пекла -
Забруднивши в гівні все лице.

Та тигриця лиш переступила,
І пішла зі спутошеним шлунком,
А дитина - повітря вхопила -
І почала благать порятунку.

Чи поможуть маститі хірурги,
Відновити пожоване тіло,
Щоб воскресло дитя Деміургом,
Стало зразу ж на ноги й побігло.

Чи відключать психологи память -
І повернуть утрачене щастя,
Щоб дитина вві сні не здригалась,
Вириваючись з щелеп напасті.

Щоб, побачивши знову тигрицю,
Не тремтіла, як кволий листок -
Щоб могла хижаку подивитись
Прямо в очі - спустивши курок.

Аби день роковий пролистала -
І хоча б у дорослім житті,
Відновилася, сильною стала,
Хто б не став на хижацькім путті.

І зустрівши вже кволу тигрицю
Показала свої саблезуби -
Щоб відчула колишня цариця,
Смак страшної й повільної згуби.