Сон-243

В мене грошей - ні копійки,
І на карточках локдаун,
Чи покарана за двійку,
А чи мислю наче даун.

Тільки як не намагаюсь,
Завжди збільшую різницю,
Бо я менше заробляю,
Аніж трачу на дурниці.

І - якби я тільки жила,
Із маленької зарплати,
То б в бомжа перетворилась,
Без притулку і без хати.

А так добре, що в підримці,
За спиною в мене мати,
Їй по статусу годиться
Своїй доньці помагати.

Тож стаю на задні лапки,
І невинно, як собачка,
Голоском тоненьким тявкаючи,
Прошу в матері подачки.

Стаю чемна, наче ангел,
Із мрійливим голоском,
Дівчинкою, котрій в падло,
Зароблять на хліб бабло.

Скаржусь на неладну долю,
На придирливість фортуни,
І на шанси надто кволі,
Щоб поталанило дурі.

І з-під вій акторським оком -
Оцінивши власну гру, -
Гріюсь в матері під боком,
Як маленьке кенгуру.

Мамка побурчить, та, звісно,
Дасть від суми половину,
І акторці в закуліссі
Прошепоче, що не вірить. 

Тож востаннє позичає -
Чи дає у борг назовсім,
Хоча, мабуть, добре знає,
Через місяць - знов попрошу.