Останнім часом я фарбую лише губи - хтозна звідки підкрадеться невчасний спогад - раптовий, підлий, як ніж у спину. Від нього печуть очі, як від морської солі, проте спогад роз’їдає не лише очі. Ніколи не вгадаєш, звідки прилетить куля в серце, або ж коли втрапиш у бите скло і поріжеш собі руки. Це як гострі шматки порцеляни, схожі на його білосніжну шкіру, якими розриваєш відкриту рану.
Останнім часом я завжди ношу окуляри...
2019
Ибо время, столкнувшись с памятью, узнает о своем
© Copyright: Юлия Солован, 2021
Свидетельство о публикации №121102606827
Свидетельство о публикации №121102606827
Рецензии
