Сон-239

Як важко дітям подавати приклад,
Тримаючи у рамці - світлий образ,
Й левицею серед савани рикать -
Здаючись надто строгою на показ.

Як важко дотягнутися до планки,
Яку сама для себе встановила -
І гримати на жарти і на пранки,
Що ідолів зі сміхом покривили.

Як важко - із напруженням триматись,
Даруючи всім настрій позитиву,
Й за масками не справжньою здаватись,
Загнавши себе - істинну - в могилу.

Залізні нерви - швидко розтопились,
Міцний кулак - не гримає по столу,
А світлий образ плаче жалівниво,
За зрадженим і скинутим престолом.

Твердий характер став, немов мякушка,
Без принципів і без чітких догматів,
Скорився дьяволиці, що на вухо,
Кричить, плюючись на всі боки матом.

Упевненість - згубила кволу память,
Забулися знання й відомі факти -
Язик став неслухняним й тихо мямлив,
Під ніс одне і теж багатократно.

Закрився рот, у котрий заглядало,
По тридцять пар допитливих зіниць,
Із нього лиш в холоднім домі пара
Клубочиться, з душком старих пяниць.

Залізна хватка - опустила руки,
І більше не чіпляється за учнів,
А, риючись у секонд-хендний тюках,
Хватається за вбогу невезучість.

А діти вже не моляться на образ,
З іконостаса скинувши сердито,
А просто - оминають, як хворобу,
Боячись неминуче заразитись.

А ті, які по-справжньому гордились
Соромляться і проминають тихо.
Бо не лишилось зовсім від людини,
Ні гордощів, ні гонору, ні пихи.