Сон-237

Я правлю полотнища текстів,
На шпальтах міської газети,
Щоб букви, втрамбовані версткою,
Не змилися, наче в клозеті.

Шукаю помилки - клюючи,
Як пташка - розсипані зерна,
Робота мені не наскучить -
Хоча і зарплата мізерна.

Червоною ручкою правки,
Я вношу із видом статичним,
Розтавивши коми і крапки, -
По правилам синтаксичним.

Увагу свою фокусую -
На буквах зробивши акценти,
І наче колоду тасую,
Шукаючи помилки в тексті.

Та глибше занувшившись в смисли,
Вловивши новинні сюжети,
Я була шокована - вбивством,
На вулиці із пістолета.

Я була шокована - звірством,
Залишеним з трупом в підїзді,
Що взяло на мушку все місто,
І тероризує на вїзді.

Я була шокована - смертю,
Як словом, червоним від крові,
Залишеним на парапеті,
Мов клятва у вічній любові.

Там постріли із автомата,
Гримлять і здригаються букви,
Мені не потрібна зарплата,
Коли від страху тремтять руки.

І бійка під час демонстрації,
Лишила по собі, крім трупів,
Такий розголос і вібрацію,
Що можна потрапити в ступор.

Я правила помилки в тексті,
Прицільно вдивляючись в букви,
Але помилки на поверхні -
Були й не ховались підступно.

Не виправить в букві погрішність,
Коли слід - цілком увесь текст,
Аби не читати, поспішно,
Червоним хрестом перекреслить.