Алерг я-4

Ні, це не приступ параної,
А одкровення справжньої Аліси,
Що провалилась, наче у безодню,
У паралельний світ старого лісу.
Там кожен лист - вплітає власний шелест,
У гул багаторічних пишних крон,
Що перед кожним, як доріжку, стеле
Історію поборених корон.
Там зелень посилає вітром ехо,
Із присмаком минулорічних слів,
І звук - у власнім відзвуку нестерпнім,
Догонить нерозбірливих птахів.
Там вітер кучерявиться і грає,
Ховаючись за кронами дерев,
Він безвіти пропав, та не шукають,
Його олені між рогів-антен.
Аліса у тім лісі, як чужинець,
Загублена й залякана - тремтить,
Вона вникає в звуки і не спинить
Цей шум, яким діброва гомонить.

Ні, це не приступ параної,
А одкровення справжньої Аліси,
Що провалилась, наче у безодню,
У паралельний світ старого міста.
Там кожен звук продовжується в гулі,
Й вібрує у панельних перестінках,
Там дім тремтить - не знайдений у гуглі,
Без номеру і вулиці за вікнами.
Дроти передають потоки-хвилі,
І фрази безкінечних діалогів.
Вони гудуть, неначе із могили
Глухо-німі, що говорить не в змозі.
Там вітер віє скрізь і одночасно,
Заходячи, без спросу в кожен дім,
І розбиває вікна - безгаласно,
Зникаючи в потоці пантомім.
Аліса у тім місті, як чужинець,
Загублена  стоїть посеред мосту,
Що вигнув поміж берегами спину -
Й тримає, хоч його ніхто не просить.