Сон-232

В неймовірній життєгонці,
Головне - утримать дах -
Щоб не стати кроманьйонцем,
Повернувши час назад.

Хоч у часовій регресії -
Незначні відбулись зміни,
Й дикуни на мерседесах -
Ловлять кайф з адреналіну.

І від пращурів - у шкурах
Їх не відрізнити часом,
Смажать мясо на шамптурах, -
Як туземці-папуаси.

Щипають дівчат за попи,
Щоб в печеру заманити -,
І дітей по світу плодять,
Так й не ставши ерудитами.

Й від вогню розчервонівшись,
Зажигають в диско-клубах,
Й пяні - робляться пянішими,
А дурні - ще більше туплять.

Коли в диких джунглях предків -
Доганяв та нищив звір -
То нащадки від  таблеток,
Мруть, загравшись в медвідбір.

Предки були дикунами,
Та на стінах - все життя
У малюнках зображали -
Памятаючи до дня.

А в нащадків куца память -
Чиста, як не було зовсім,
Наче і не розвивались,
До безумних хмарочосів.

Як пройшов в тусовці вечір,
Тиждень, місяць, рік минулий,
Як в анамнезі старечім,
Не згадають - бо забули.

У безумній життєгонці,
Головне утримать планку,
Хоч на рівні кромальйонця,
Що пригадує все зранку.