На порозi

Відчини мені двері… Я йду на повітря,
щоб вдихнути природньої свіжості. Дим
намалює на небі емоції хитрі,
мовчки бавлячись з вітром початком своїм…

Не звертай на пусте! Щось серйозне не стане
переходити зранку у снів площину
і гоїти твої переписані рани,
що лікуються тільки стрибком у весну…

Подивися на зорі. Між ними нічого,
крім останніх бажань і реальності… Ти
відчуваєш у собі величного Б-га
за хвилину до кроку в наступні світи.

Не гукай на чужих… Їх безглуздість невпинна,
а тому й не шкідлива для наших сердець,
що ніяк не позбавляться болі за Сина,
розіп’ятого так, як завбачив Отець.

Наші теплі долоні щоніч відчувають
почорнілого всесвіту світле тепло,
і рахують блаженно роки, що минають…
У пустій боротьбі за омріяне зло

проминає життя потойбічних, а з нами
залишається щастя на ймення душа,
щоб світити добра і кохання вогнями
тим, хто прозу читає у ритмі вірша..:)