С Лесей Украинкой в унисон Осiннiй плач

Леся Українка
30.06.1902

Осінній плач, осінній спів
посеред літа золотого
непереможно забринів
із серця мого.
Ох, то ж за те, що восени,
сумного, млистого поранку,
я раз невчасно завела
собі веснянку.

Бруна
22.10.2021.

Осінній плач, осінній спів
Посеред світу золотого
Непереможно забринів
Із серця мого.
Осінній спів, осінній плач
Небесних сліз, що серце крають,
Лунає – то палкий шукач
Мене карає
За те, що восени в мені
Знов спалахнуло, як зірниця,
Серед тужіння та імли,
Розбите серце.
І заспівало, птаха мов,
Веснянку без кінця і краю.
І запалило щастя кров,
І не вмирає…

Нещодавно послухала лекцію Антона Дробовича щодо особистості Лесі Українки
( для охочих та знавців української мови посилання
після чого захотілося співтворити зі знаною поетесою, яка піднесла свою українскість на рівень внутрішнього світла та світогляду. З власних спогадів для мене Леся, перш за все, це "Лісова пісня" з романтизацією природи та любові, яка вища за буденне життя...

Оскільки зараз пора року осінь, то звернулася за натхненням до її збірки "Осінні співи", але, нажаль не надихнулася, бо... як на мій смак, чогось бракує мені в її віршах. Ні, звісно лірики та суму достатньо, і є навіть драматургія, але на мою думку життя настільки змінилося, настільки все стало інформативно надлишково настирним, що прості і ясні слова Лесі здаються недостатніми, щоб задовольнити розшарованість внутрішнього світогляду...

Втім, це мій погляд на її спадщину. І вірогідно, тому, що прочитала небагато, як притаманне нашому часу, поверхово, швиденько... Якби ж посиділа і поміркувала з книжечкою на колінах десь у альтанці кілька годино-днів, то може змогла б говорити з Українкою однією мовою...

Серед двох десітків прочитаних віршів, знайшла один, який взяла до співпраці і співтворіння, бо незважаючи на зміну часу і українською мови, одне точно: Леся Українка стояла у витоків, наслідуючи Тарасу Шевченку, тож, можна вважати її мову канонічною.