Душа просила, душа благала
Того побачить, кого кохала,
Кому серденько подарувала
Та на взаємність його чекала.
Вже відлітають від нас лелеки
Та засмутилась в гаю смерека,
Надворі холод, в душі - мов спека,
Минає осінь, а ти далеко...
Стосунки змили дощі осінні.
Чи ми з тобою обоє винні,
Що тут пустили своє коріння,
Та замість світла лиш павутиння?
Немає віри, нема надії,
Підстерігають сумні події,
Хоч дощ шалений із неба сіє,
А серце крає, про тебе мріє.
Без тебе щастя немає, звісно,
Лише дарунок, оце намисто,
Таке блакитне, як небо чисте,
Не світить сонце в нім променисте.
До болю жалять слова без ласки.
Діставши вперше таку поразку,
Зніму рожеву з очей пов'язку.
На жаль, не буде з тобою казки...
22.10.2021
Осiння рапсодiя
© Copyright: Валентина Буковело, 2021
Свидетельство о публикации №121102202329
Свидетельство о публикации №121102202329
Рецензии