Погядом своїм
вуста твої я цілував,
і поглядом
твої я пестив перса.
І за тобою в небо
я душею відлітав,
неначе ти богиня Гера-
дружина Зевса.
О, скільки ніжності
в собі до тебе я несу!
Бо ти ж така вся неземна -
Небесна!
Подарував Господь
тобі таку красу,
що знов кохання
у моїй душі воскресло.
Чомусь ведеться так уже давним давно,
Чужа дружина - бажання недосяжне,
П'янить постійно мозок, як молоде вино,
І плани в голові малюються відважні.
Отож, завжди солодким нам здається все,
До чого руки дотягнутися невзмозі!
Тому у мріях і бажаннях нас несе
У піднебесся. Але ж ходити треба по дорозі!
Чомусь ведеться так давно
© Copyright: Людмила Татур, 2021
Свидетельство о публикации №121102108601
Свидетельство о публикации №121102108601
Рецензии
Воно так, але важко з дорогою визначитись, не завжди знаєш, де твоя. Навіть коли вже у віці. Дякую Вам, Люда.
Игорь Ярин 20.11.2021 13:45 • Заявить о нарушении
Игорь Ярин 20.11.2021 13:45 • Заявить о нарушении
Чому б і не посміхнути гарну жінку і поетесу. Щасти Вам, Люда.
Игорь Ярин 22.11.2021 01:13 Заявить о нарушении
Игорь Ярин 22.11.2021 01:13 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.