Сон-230

У кубельці невеличкім -
На квартирі в три кімнати -
Час, який вперед тік звично,
Зупинивсь на циферблаті.

І життя немов застигло -
Залишивши купу справ -
В кухні - посуд недомитий,
Що ніхто не витирав.

На плиті казан картоплі,
На застиглому вогні,
У підсоленім окропі -
Не звариться й за два дні.

В ванній - напівобороту -
Завершилося прання -
Ще година до анлоку -
Та не крутиться вбрання.

Пилосос - на вищій ноті -
Наче голос надірвавши,
Так й застиг, як у цейтноті,
Пил у хобот увібравши.

Й  надто розігріта праска,
Не пропалює одежу -
Вона жде чи то підказки,
Чи то спражньої пожежі.

Й діти теж напівголодні -
Не прохають ні обіду,
Ні вечері - наче згодні -
Зникнути з життя без сліду.

Чоловік затих в куточку,
Боячись поворухнутись,
Аби зайвий раз на очі -
Як голки, не наштирхнутись.

Все немов насторожилось, -
Швидше б мамка повернулась,
І квартира знов ожила,
Й загула, неначе вулик.

Бо в матусі - взавра виступ,
На районному концерті,
Тож - життя усе зависло,
На гойдалці-часоверті.

Завтра мамка - знов на землю
Спуститься зі східців слави,
Прибере, постіль застелить,
Й приготує всім сніданок.