Не вберегтися від спокуси ночі,
Густа вуаль полонить, ніби чар.
Не відвести від неба в зорях очі,
Від блиску золотих Волосожар.
Не встояти, не стримати свій подих,
Коли душа таємну чує суть,
Коли сріблистий місяць в небі сходить
І вирушає у далеку путь.
Не втриматись від помислів душевних,
Коли безсоння маревом висить,
Коли ще й смуток - сторож ночі ревний -
Сльозою безпричинною росить.
Якась таємна невловима сила
У небі сіє сонмище вогнів...
А ніч панує, розсипає зілля
Пророчих снів, солодких почуттів...
Спокуса ночi
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121101903890
Свидетельство о публикации №121101903890
Рецензии