Пеньо Пенев. Елегiя

Пеньо Пенев
ЕЛЕГІЯ


День народився... Жажда пустинна
хвилею котиться удалину…
Моя милоока! — свята і невинна —
день народився, а я засну… 

А серце чекало — та не галакало,
плакало, аж поки світ не заграв.
Зарання в подвір’ї порослому плакало
чистими росами буйних трав.

Біла і ніжна, наче фіалка,
ти увійшла у мій світ і печаль!
Марно чекаю на тебе… Як жалко!
Ради немає, на жаль!..

І тільки чаша мій скорб поділяє,
в чаші завіт мій наприкінці!
Хтось народився, а хтось помирає
із пістолетом в руці… 

Долі не зміниш — слова ці сутні!
Струнка і свіжа, в якусь часину
сюди як вернеш в зеленій сукні —
та буде самотня одна стежина...

(Переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Пеньо Пенев
ЕЛЕГИЯ


Денят се ражда… Жажда пустинна
като талаз накипя и запя...
Жена милоока! — добра и невинна —
денят се ражда, а аз ще заспя...

Сърцето чакало, но не дочакало,
плакало, докато сипне зората.
На двора тревясал и утрото плакало,
плакало с бистра роса по тревата.

Бяла и румена като циклама
в дните ми горестни ти се яви!
Мълком те гледам… Път към теб няма!
Късно е вече, уви!...

Чашата само скръбта ми разбира
и ще остане тя — ален завет!
Един ще се ражда, друг ще умира
в ръка с пистолет...

Съдба неотменна — задача решена!
Стройна и свежа, с походка лека
дори да се върнеш пак в рокля зелена —
самотна ще бъде една пътека…