Сон-228

В піраміді знань людських,
Людям видно лиш основу,
Її склали з кріпосних
Що працюють розумово.

Хоч слабенький інтелект,
І не в порівнянні з штучним,
Та раби - ідуть вперед,
У досягненнях научних.

На своїм вузенькім шляху -
Їм допетрать не під силу,
Хто поклав туди приманку,
За яку усі вхватились.

Вони - мозок свій юзають,
Розганяючи на повну,
Хоч нічого і не знають,
Про його складну будову.

І нейронним інструментом -
Довблять, наче молотком,
В розумовій естафеті -
Наче в гонці за призом. 

Вони мріють розігнати
Свій слабенький куций мозок,
І не пять відсотків взяти,
А перевалить за сотню.

Потім - скрита надбудова,
З повелителів думок -
Вони держать під контролем -
Науковців мізкосток.

Як ліхтарики, включають,
Світло із нових ідей,
Й науковців величають,
Як у дитсадку - дітей.

Із розваг - лоб-в-лоб баталії
І професорські дискусії,
Бо в побоїщі ментальнім
Люди схожі на безумців.

На вершині піраміди -
Бог-творець нейронних мізків,
Він вирішує, що слід знать,
А що розум не помістить.

Він - творець картинки світу,
І творець його законів,
Він - показує, як дітям,
Спільний мультик у нейронах.

Й рже з  розумних ідіотів,
Котрі прагнуть розігнати
На сто пятдесят відсотків
Примітивні агрегати.

Бо якщо людці не бачать -
Своїх примітивних рамок,
То хіба вони завбачать -
Камо грядеши, камо.