Сон-223

Відкрилась гра всесвітнього масштабу,
В якій давно перейдені всі рамки,
Тут не до делікатності і жартів,
Коли дітьми гуляють замість ляльки.

Покійники - з старого кладовища,
Давно повиривались із могил -
І розхватали - як на торговищі
Живих людей, хто скільки ухватив.

Під неусипним й пристальним контролем,
Живі ляльки - жили своїм життям,
Так їм здавалось, але їхня воля,
Давно була в полоні у мерця.

Померлі - виставляли для двобою,
Найкращих, найпрокачаних гравців,
І без найменшої підозри їх герої,
В конфлікті - спопеляли свою ціль.

Мерці - купляли іншого героя,
Чи продавали - свій живий товар,
Щоб в іншій грі - піти із поля бою,
Побіду положивши у карман.

Померлі вели рейтинги в змаганннях,
Земних досягнень і земної слави,
Героям і до думки не спадало,
Що жар гребли не власними руками.

Що перемога - за померлим дідом,
Який узяв внуча під свій контроль,
І вивів товстолоба на орбіту,
Зігравши замість нього - земну роль.

Що кожна думка - у порожнім мозку
Мерцями надиктована й прошита,
Що живі люди - наче свічі з воску,
Згораючи, дають померлим жити.

Та гра - це не суцільна перемога,
Трапляється у ній також поразка.
Тоді кладуть убитого до гроба -
Як ляльку, що прожила свою казку.

Як глибоко занурилось коріння,
Що управляє людським лялькосвітом,
Не знає жодне прийшле покоління,
Не знають - лялководи, ані діти.

А просто грають - прадіди за внуків,
Баби - за правнучок, померлі - за живих,
Без інтересу - глибину збагнути,
Всесь мехінізм, і код живої гри.