Сон-220

Коли зник ти, лишивши по собі
Лиш годинник, загублений в часі,
Я зібрала в кулак силу волі,
Аби жити без тебе дальше.

Я придумала сотню історій,
Аби виправдать ниций вчинок,
З самотою в кафе говорячи,
Й роздуваючи пінні причини.

Разом з ложкою коловоротом,
Я мішала напій у чашці,
Й думками назад у спогади
Поверталась, не знати нащо.

Може, ти загубивсь в часопросторі,
Й провалився у інший вимір,
Де ти можеш стояти осторонь,
Непомічений та невидимий.

Може, ти, зігравши мелодію,
На гітарі обірваних струн, -
Перейшов із фізичних теорій -
До могильної тиші і трун.

Може, ти, як актор з кінофільму,
Просто вирішив жити, не граючи,
Та, загублений і божевільний,
Розчинився, дощем стікаючи.

Може, ти - по життєвій лінії
Приміряючи кілька ролей -
Зупинивсь, завагавшись, в що вірити,
За якою ступати з тіней.

Може, ти - утративши память,
І забувши минуле життя, -
Як безпомічний, бродиш в тумані,
Без надії на вороття.

Де тебе шукати - не знаю,
У якому з таємних світів,
І, занурившись в себе, шукаю,
Бо в душі - ти найбільш наслідив.

І, можливо, твій образ уявний,
Я колись у реалі зустріну,
Й запитаю, чом зник ти й у ванній,
Залишив свій годинник без стрілок.