Божевiлля сподiвань

Сонним містом іду,
спочивають бульвари і парки…
Під ногами асфальт,
як пергамент далеких віків.
Промайну находу
у мелодій засніжену арку,
де замріяний альт
огортає у легкість шовків.

Під ногами риплять
міріади крихких діамантів,
та уява чомусь
повертає у літо бажань,
а смичок скрипаля,
все лунає зі світу вагантів…
Я безмежно боюсь
божевільних своїх сподівань!

12.10.2021


Рецензии