Лiна Костенко - Руан - Перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Руан":

        Руан

                Жанну д'Арк сожгли в Руане.
                "Мне жаль тебя, Руан!" -
                это последние ее слова.

...А мир чадит. Чадит невыносимо.
А ты чиста, как у алмаза грань.
Голубка Жанна, дух неозлобимый, -
"Руан, Руан! Мне жаль тебя, Руан!"

Руан, Руан... Какие башни, арки!...
Красивый город, что и говорить.
На площади у рынка не пожар ведь -
жгут человека, видишь, как горит?

Ты видишь, видишь! Ноздри раздуваешь,
в восторге прямо весь оцепенел:
как мучится!.,  и корчится!., бывает же...
как стонет!., - Ну а как же ты хотел?

Как больно это, тяжко, как смертельно!
Как пламя лижет плоть, её губя...
Палач старался, всё исполнил дельно.
А кто, Руан, кто заставлял тебя?!

Чего же, впрочем. Так давно под солнцем.
Последним было в памяти Христа,
как тот солдат макнул ту губку в оцет
и ткнул ее распятому в уста.

Горю и вас оплакиваю, люди.
Горю огнём я в вашу темноту.
Спасибо за костёр вам и за путы,
за клевету, за шум и немоту.

Не вырвусь я. Остались мне минуты.
Обугливаюсь в пламени огня.
А все-таки горят со мной и путы,
что на столбе опутали меня.

Прощайте, люди! Кланяйтесь гориллам!
Сгорю я в муках и воскресну, да!
Прощай, Руан! Хоть я тебя простила -
горелым будешь пахнуть ты всегда!

Эмма Иванова.
12.10.2021г.

-------------------------------
На фото (из интернета) - площадь Старого Рынка в Руане, где 30 мая 1431 года была сожжена заживо Жанна д'Арк.

================================

           Оригінал:
             Руан
         Ліна Костенко

                Жанну д'Арк спалили в Руані.
                "Мені шкода тебе, Руане!" —
                це останні її слова.

... А світ чадить. А світ уже не білий.
А ти така, хоч прикладай до ран.
Голубко Жанно, дух неозлобілий, —
"Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!"

Руан, Руан... Така висока вежа.
Красиве місто, що і говорить.
Руан, Руан, на площі ж не пожежа, —
людину палять, бачиш, як горить?

Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,
ти товпишся, ти в захваті закляк:
як мучиться!., і корчиться!., буває ж...
і стогне, стогне!., — атиж думав як?

Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.
Для цеї муки тіло заслабе.
Ну, кат — це кат, вогонь розвів ретельно.
А хто, Руане, хто примушував тебе?!

А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.
Останнє в світі враження Христа:
як той жовнір змочив ту губку в оцті
і ткнув її розп'ятому в уста.

Вітаю вас. Оплакую вас, люди.
Горю вогнем у вашу темноту.
Спасибі вам за наклепи й огуди,
за галас ваш і вашу німоту.

Не вирвуся. Прикручена, прикута.
Обвуглююсь у пекло вогняне.
А все-таки горять зі мною й пута,
що до стовпа прив'язують мене.

Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.
Згорю, одмучусь і воскресну я.
Та тільки буде пахнути горілим,
Руан, Руан, твоє, Руан, ім'я!
------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5713


Рецензии