Сон-218

В автобусі по шляху серпантиннім,
Я їду в невідоме мені місто,
Чи знайду своє місце і в шпарину,
Чи зможу поміж спинами пролізти.

Рюкзак на плечах, в телефоні - карта,
І місто - копошиться, як мурашник,
Поміж мільйон можливостей, чи варто,
Новий маршрут міняти на вчорашній.

По назвах вулиць зустрічаю мітки,
Й людей - що ненавмисне лізуть в очі,
Так місто розмовляє - і у сітку
Заманює допитливих й охочих.

Проходжуся шляхами сонних гідів,
Маршрутами - заплутаних екскурсій,
Я йду, як інші, міліардним слідом,
Та бачу - місто, що кипить у русі.

Кадрую - і вихоплюю моменти,
Які не можна більше відворити,
Й на фото ловлю - кадри із газети,
Що просяться, аби їх прихопити.

Я дихаю із містом - в повні груди,
Повітрям з вихлопних машинних труб,
І кашляю у спину сонним людям,
Тримаючи у фокусі - підруб.

Я йду із ними - з фотоапаратом,
Й краду світлини з їхнього життя,
Вони не знають, що для фотоарту,
Місто тасує їх пусті тіла.

Люди не знають, що кидають крихти -
Рандомних та значимих пустофраз,
Що їхніми губами говорити -
Навчилось місто - складуючи пазл.

Фільмую місто - що у діалозі
Зі мною розкриває потойбіччя,
Туди не кожен провалитись в змозі,
Й відзняти  місто, згублене в сторіччях.

Заходжу в місто - нече в ліс, все глибше,
Боячись загубитись й не вернутись,
І разом з містом у світлинах пишу
Історію по звивистим маршрутах.