Глава 106 из 3 тома книги Дерьмошлёпы и Пегас

Глава СТО ШЕСТАЯ
Будинок культури залізничників

   1
   Водянисті відсутні очі вочевидь здеградованих, 2 роки тому провакцинованих обивателів-полтавців давалися навзнаки. Мерли від тромбів, як мухи восени. Позбавлені імунітету, вешталися від поліклініки до аптеки у тих рідких випадках, коли не відбирало ніг. Під поривами вітру декотрі падали, котилися геть. Косило найліпше служилих, так званих бюджетників, що під страхом позбавлення звичного комфорту, гарантованої зарплатні та всіляких бонусів, змушені були кожний та кожна підставляти своє плече під голку вакцинаторів-утилізаторів. Керовані глобалістами місцеві владоможці з екранів свого лицемірного тб проголошували, що вакцинитися - це особливий вид патріотизму...
І, навпаки, антивакцинаторів проголошували зрадниками, ботами, терористами, що працюють на сусідню державу, тобто Ерефію, котра, мов,  чомусь не зацікавлена у вакцинації українського населення. Хоча, Путінська Ерефія вакцинила своє власне населення безжально та приголомшливими темпами! Справа в тому, що з того часу, коли Зрадою уночі були прийняті закони щодо продажу землі, щоб захопити країну остаточно - заважало тільки ось це саме населення, котре у переважній більшості добре розуміло, що за допомогою хвиль псевдопандемій владці заходилися винищити під корінь українців  якнайскоріше. Тож на бродячих вакцинаторів у скафандрах спускали псів, або вони раптом провалювалися у заготовлені ями, коли намагалися потрапити до садиб звичайних добрих людей, перелізаючи їх паркани. Проте багатьох, особливо посеред молоді, можна було побачити з відсутнім виразом обличчя, як таких, котрих змусили підставити плече під печатку Люцифера, а вони покірно погодилися віддати своє життя нізащо. Бо увесь той умовний тимчасовий комфорт, "гарантована" зарплатня не були вартими душі безсмертної. Однак, такими категоріями вже ніхто не оперував, навіть, офіційна церква, що відкрито проголошувала носіння намордників та вакцинацію посеред вірян, котрі на очах поступово перетворювалися у звірян, прийнявши Печать Звіра. Між тим, РНК-вакцина робила свою диявольську справу - трощила кров'яні тільця, громила імунітет та підпорядковувала цей вже категорично змінений живий організм так званому Глобальному Предиктору, штучному інтелекту. І от, змінений живий організм, завдяки вакцині вже маючи  свій QR-код, відповідно змінював і статус людини та переходив у світ ГМО-продуктів, піддослідних тварин, навіть таких, що були створені потворами, тобто, шляхом генної модифікації. Комусь з них набування ось такої якості ажніяк не посміхалось, однак більшість провакцинованих второпати не могла, що на самому ділі відбувається - бо й гадки не мала про так званий "Карфагенський протокол", за яким цифрове рабство впроваджувалося назавжди, а вже провакцинованих людей віднині не називали людьми, однак - просто живими зміненими організмами, тобто, поживою для трансплантологів та канібалів і не більше. Головним чином, новітні біороботи почували себе до пори більш-менш комфортно, бо їм дозволялося без перешкод заходити до супермаркетів, де вони до всирачки  могли набрати генномодифікованих овочів, фруктів, напівфабрикатів. Ну а потім, сидячи перед екранами тб - ремигати, гикати та пускати слюну від задоволення. Проте їх час стікав, бо РНК-вакцина, розтікаючись по організмах, була розрахована не тільки на швидкий ефект стерилізації, але однозначної утилізації!
    Владці, зображаючи в телеефірах свій ентузіазм щодо вакцинації, підставляли своє плече під шприц з відсутньою голкою, а то просто - щоб вколотися звичайною вітамінкою. Проплачені зірки естради були завербовані агітувати за щеплення; лохотрон набирав обертів. І навіть очевидний у різних країнах наростаючий шквал смертей якраз опісля спланованих дій вакцинаторів не зупиняв мільйони бовванів, очманілих від пропаганди.
Вже вкотре спрацьовували закони управління доволі примітивною психологією мас!

   2
   Так і у провінційному місті Полтава здеградовані мешканці вже не переймалися на рахунок суспільно значимих проблем. Тим паче, їм вже давно було не до звитяг! Кільце палаців навколо пам'ятника Слави з клумбами та парком на очах городян і туристів неухильно перетворювалось на руїни. Збіговиська у міськраді вгодованих кабанів завжди закінчувались виключно дерибаном бюджету, оборутками та схемами у контактах з ділками. Підкупу не цуралися; про нього мріяли! Крізь маленькі отвори очей проміж нависаючі на носах, щоках та надбровних дугах зморшки салових відкладень споглядали щиро та бездумно повз кабінетні відкриті вікна на рештки будівель без дахів, ще нещодавно величних палаців з колонами - колишнього Дворянського зібрання, у народі знаного, як Котлярик, на руїни славетного Кадетського корпусу, Вищого артилерійського училища. Вміло відмахувались від цих проблем, як від мух! Споглядали і на те, що "Досудове бюро розслідування" спокійно зайняло будинок культури профспілок, колишній палац генерал-губернатора з колонами разом з парком та присадибними приміщеннями (як і Котлярик та Кадетський - пам'ятку архітектури національного значення ), відкинувши геть у небуття профспілковий рух на Полтавщині. Бо не було  відтепер де збиратися ні громадським організаціям, ні представникам різних партій та об'єднань. Ось так, завдяки незворотньому застосуванню сили забивали останні цвяхи у труну профспілкового руху. І от вже заставили прокурори своїми "Лексусами" та "Лендроверами" губернаторський парк з дубами , де мали б зустрічатися задумливі громадські діячі з громадою... А що громада? Не бачить, не чує, ремигає. Проходить повз цих монументальних стін колись величних споруд очманіло і навіть не перехреститься. Журнашлюхи, котрі теж цього всьго безладу не помічають, відповідно понабирали в рота води. "Політикани", "депутани" теж не бачуть, не чують, не знають... Хіба що на мить обертаються, коли за плечима бухне якоюсь цеглиною прямісінько з фасадів чи то Котлярика, чи то Кадетського.
   Громада, заколисана псевдовакцинами, спить у глибокому сні напівмертвого, як у проваллі. Так і все місто нахилилось над безоднею, Полтаву нищать планомірно, покроково... Ті, хто ненавидить древнє місто, або просто не заважає приблудам її руйнувати. Хто своєю пасивністю провокує темні сили знахабніло наступати і все трощити. Так-так! Саме трощити... Як це от відбулося у Палаці залізничників, де ненажерливі зайди-прихватизатори вирізали під корінь усі новенькі комфортні крісла у театральному залі з найліпшою у місті акустикою. А все задля чого? Щоб оголосити щодо, мов-би, "профнепридатності" чудових приміщень цієї чергової пам'ятки архітектури біля Південного вокзалу. Щоб розширити базар по сусідству за рахунок найважливішого закладу культури. І от 400 дітей вже не в змозі радо ходити до розмаїтих гуртків - танцювальних, хорових, гімнастичних, рисувальних, моделювання... Так чи інакше змушені вештатися практично безпритульними, вступати в бійки, ставати жертвами мережі трансплантологів. Зкорумповане керівництво залізниці поспішає виставляти будинок культури на аукціон, щоб хтось із посвячених в оборутки зміг викупити під базар ще один полтавський палац.
   Начебто за вказівкою палички диригента проростали цілі дерева та кущі не тільки на руїнах пам'яток архітектури, однак на дахах жител звичайнісіньких обивателів. Здичавілі свині, жваво рухаючи п'ятаками, завзято рили повідроставшими іклами по-під зламаними парканами занедбаних заросших дворів міських будинків, по-під дубами та каштанами колишніх алей. Підсвинки іноді з несамовимтим вереском хрокаючи сопливими рохкальцями, не звертали ніякої уваги на рідкісних пішоходів, котрі одразу переходили на іншу сторону. Міський парк "Перемога" покохали ведмеді, котрі залюбки гойдалися на дитячому майданчику, під зиму деінде вже лаштували берлоги. Гурти здичавілих псів билися на смерть з вовками за територію, котра віднині людям майже не належала. Сім'я лосів, з задоволенням жуючи свою жуйку, спостерігала ці бої у рутинному режимі, остерігаючись хіба що зголоднілих банд дітей різного віку, озброєних арбалетами та луками на худий кінець. Та таких сміливців було не багато. Ба! Люди мусили поступитися перед сильнішими і відповідальнішими за них. Так чи інакше звірі зуміли навести свій звіриний  лад, заснований на їм зрозумілим принципах. Провакциновані "печатями Звіра" - колишні люди, а нині "змінені живі організми" - навряд чи могли змагатися зі справжніми звірями, а от їх жертвами ставали повсякчас.


Рецензии