Вітер тихо наспівує ноти,
Ось і сонце вже котиться вниз,
Нагадала про різні турботи
Меланхолія, гостра, як спис,
Від самотності холодно й гірко,
І натхнення пішло собі геть,
Навіть перша утішлива зірка
Переповнила тугою вщерть.
Може, я захворіла нудьгою,
Що пригадую хиби життя,
Йшла по світу легкою ходою,
Не лічила невпинні літа.
Не зважала на злісні наклепи,
У майбутнє надія вела...
Я у мріях летіла над степом,
Де сивіла навкруг ковила.
А тепер ось дивлюсь елегійно
На заграву осіннього дня
І зітхаю весь час ностальгійно
Та пірнаю в думки навмання...
Осiння меланхолiя
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121100606510
Свидетельство о публикации №121100606510
Рецензии