Сон-213

Чи я живу, чи граю роль у драмі,
Зявляючись в потрібну мить у кадрі,
І репліку вставляю бездоганно,
У діалог, який придумав автор.

Чи я живу, й наповну відчуваю,
Чи й відчуття - несправжні та фальшиві,
Неначе бутафорія реальності,
В якій мені щодня потрібно жити.

Чи я живу, довірившись фортуні,
Чи прораховую події - до дрібниць,
Й мене нічого більше не дивує,
Немає жодних скритих таємниць.

Чи я живу, загублена в незнанні,
У здогадах блукаючи, як в хащах,
Чи вже давно прочитаний сценарій,
Де головний герой зіграв у ящик.

Чи я живу, дивуючись щомиті,
Немов дитина - граючись життям,
Чи намагаюсь вповні відтворити,
Колись живі й яскраві почуття.

Чи я живу, наповнена бажанням
Творити й відкривати горизонти,
Чи я роботизовано й банально
Відтворюю цитати із блокноту.

Не можу я провести чітко межі,
І часом вірю в гру свою акторську,
А потім розчаровуюся врешті,
І плачу, як свіча гарячим воском.

Не можу я завчасно - зупинитись,
Щоб не пірнуть в життєву круговерть,
Й сценарій - достовірно відтворити,
Навіть якби фіналом була смерть.

Не можу я - бездумно сторонитись,
Від сліз, і від пронизливого болю,
Хвороб, що нерви низають, як ниті,
І хворого таблетками неволять.

Не можу я - повірити в несправжність,
Застиглого, неначе лялька, трупа,
Я - вірю, й відчуваю - мені страшно,
Кривлятися з життя в акторській трупі.